Сто років самотності

полковник Ауреліано Буендіа потроху зрозумів, що таємниця спокійної старості — це не що інше, як укладення чесної угоди з самотністю

"Ну й дурень, — сказала вона Амаранті. — Каже, що вмирає через мене. Хіба я — заворот кишок абощо?" Коли ж офіцера справді знайшли мертвого під її вікном, Ремедіос Прекрасна підтвердила своє перше враження: "А що я казала, — зауважила вона. — Справжнісінький дурень".

Вона навчилася брехати так правдоподібно, що зрештою сама почала знаходити розраду в своїх вигадках.