ез них. Заходиш, заплющуєш очі — і вони обіймають. А ще краще стояти на платформі, чекаючи на потяг. Його наближення чуєш ще задовго до того, як двері вагона відчиняться. Отже, спочатку гул, глухий, але рівний, потім тунель заповнюється яскравим світлом фар, звук постійно наростає, а легкі вихори танцюють навколо тебе, і тут — різкий порив і поштовх, що мало не збиває з ніг, але яка ж то насолода… На жаль, приємність миттєво завершується, метушливий натовп заштовхує тебе у вагон, водночас не забуваючи лаятись.