Гола економіка. Викриття нудної науки

Руйнація верховенства права є однією з причин того, чому непотизм, клановість та інші види «сімейної» поведінки повсюди проявляються в країнах, що розвиваються: за відсутності правил, що зобов’язують сторони угоди до порядності, оборудки у бізнесі можуть здійснюватися безпечно лише на основі певних особистих стосунків

Їх можна використати і для зниження деяких інших податків — податку на доходи чи на заробітну платню, — при цьому стимулюючи відмову від певної поведінки замість заохочення до поведінки, протилежно спрямованої.

Деякі види діяльності мають і позитивні, і негативні побічні ефекти. Цигарки вбивають тих, хто їх курить, — це давно відомо. Відповідальні дорослі не курять за власним вибором. Однак тютюновий дим може загрожувати й тим, хто опинився поруч і дихає ним, через що більшість мешканців офісних будівель вважають тютюнокуріння чимось менш прийнятним, ніж біганина коридорами голяка. До речі, усі п’ятдесят штатів подавали до суду позови проти тютюнових компаній (і, відповідно, отримали великі позасудові угоди) на тій підставі, що курці зумовлюють додаткові витрати на охорону здоров’я, які лягають на плечі уряду штату. Іншими словами, мої податки тратяться на те, щоб вирізати у курця шматок легень. (Приватні страхові компанії не мають цієї проблеми: вони просто повертають додаткові витрати на страхування курців, встановлюючи для них підвищені премії.)

Водночас курці дають вигоду решті суспільства. Вони помирають молодими. Згідно з Американською асоціацією пульмонологів, середньостатистичний курець помирає на сім років раніше, ніж той, хто не курить, а це означає, що курці платять до фондів соціального страхування й приватних пенсійних фондів за всі свої роки роботи, однак потім не користуються достатньо довго зібраними коштами. Ті, хто не курить, у середньому отримують більше, порівняно з тим, що вони заплатили. Фахівці з Philip Morris навіть кількісно підрахували для нас ці вигоди. 2001 року вони видали звіт по Чеській Республіці (на час, коли парламент розглядав питання збільшення податку на сигарети), показавши, що завчасна смерть від тютюнокуріння заощаджує чеському урядові близько 28 мільйонів доларів щорічно на пенсіях і пільгах для літніх людей щодо оплати житла. Чистий прибуток уряду від тютюнокуріння, включно з податками мінус витрати на охорону здоров’я, склав 148 мільйонів доларів[67].

Наша найбільша надія на поліпшення умов життя людини пов’язана зі зрозумінням, чому ми діємо так, як діємо, і потім складаємо відповідні плани.

Подібним чином поняття витрат набагато багатше (перепрошую за каламбур), ніж ті долари й центи, які ви сплачуєте на касі. Реальною вартістю чогось є те, від чого ви мусите відмовитися, щоб отримати це, і майже завжди воно коштує більше, ніж сплачені гроші.

робота індивідів у своїх власних інтересах — продажу «Кока-коли», роках навчання на магістеріумі, засіванні поля соєю, розробці радіо, яке б працювало в душовій кабінці, — вела до прагнення й постійного підвищення стандартів життя для абсолютної більшості (хоча й не для всіх) членів суспільства.

це ключова суть капіталізму: ринок облаштовує стимули таким чином, щоб робо

ринки без обмежень можуть привести до справді некорект­них результатів. Візьмімо американську пристрасть до автомобілів. Проблема не в тому, що ми любимо автомобілі, а в тому, що ми не повинні платити повну ціну за право ними керувати. Так, ми купуємо автомобіль, а потім платимо за ремонт і обслуговування, страховку та пальне. Однак ми не повинні платити за деякі інші витрати на нашу їзду: вихлопні гази, які ми лишаємо за собою, затори, які ми створюємо, сміття на громадських дорогах, небезпеку, на яку ми наражаємо водіїв менших авто. Це подібне до певної міри на ніч у місті з татковою кредитною карткою — ми робимо багато таких речей, які не робили б, якби мусили сплачувати весь рахунок.

Долар — аркуш паперу, цінність якого повністю походить із нашої віри, що ми зможемо використати його, аби купити те, що нам потрібно буде в майбутньому.

Журнал The Economist підсумовує проведені дослідження таким чином: «Загалом економічні арбітри смаку рекомендують “враження” замість товарів, приємні події замість пам’ятних дрібничок, дію замість володіння»