Тому, що ти є

: ніколи не буває запізно, навіть тоді, коли вже точно спізнилися…

Гидке те слово — «стабільність», бо в болоті також панує стабільність, однак від того болото не перестає тхнути болотом.

Спогади — і прикро від них, і гірко, і солодко.

А коли ти прекрасний слухач, то приготуйся до того, що люди без попереджень, навіть коли заледве тебе знають, розповідатимуть про себе такі речі, які б не розповіли нізащо ні рідним, ні коханим, ні психіатрам, ні навіть на сповіді, вільно запускаючи до себе в душу.

Робота, яка подобається, яку ти робиш на «відмінно», не схибивши ні перед собою, ні перед Богом, ні перед людьми, — це завжди задоволене сумління чи то, як поетично називають цю річ писаки, — совість.

Тому що це мало не найважче в житті — не зрадити себе, бо від себе не втечеш, так і житимеш у постійному усвідомленні компромісу, на який ти раз (чи й не раз) пішов. І чи буде шанс усе виправити?..

ніколи не буває запізно, навіть тоді, коли вже точно спізнилися…

Але світ усе переробляє по-своєму. Він не тільки надкушує одну з тих половинок, він може перетворити твоє життя на пюре, якщо захоче. Тому що світ жорстокий та небезпечний, тому що світ — це покусані, інколи навіть дуже, душі

ті, кого ми любимо, заслуговують на щастя найбільше. Нехай і не з нами, нехай із кимсь іншим

казка завжди закінчується щасливо, тому що оповідач не знає, що після щастя робити з героями?..