— Так, але ж це не життя, — заперечує батько, — це позбавлене сенсу існування.
— Як на чий погляд, — кажу я. — А по-моєму, не життя — це якщо в підсумку тільки й можеш сказати, що ти тридцять років поспіль, день у день, заходив в одну й ту саму класну кімнату або в одну й ту саму контору.