Вони посадили маленького хлопчика, який на вигляд мав місяців п’ятнадцять, у візок для продуктів. Коли жінки ходили, розглядаючи гаманці та черевики, дитина постійно плакала, бажаючи, очевидно, вибратися з візка. Йому потрібно було рухатися, ходити та досліджувати навколишній світ. Дорослі не надавали цьому значення і пропонували дитині якісь речі, щоб розважити, але це ще більше засмучувало малюка. Цей хлопчик не вмів говорити, але було зрозуміло, що він хотів сказати: «Ви забагато від мене вимагаєте! Я хочу, щоб ви зрозуміли, що мені потрібно!». Його поведінка й емоційний плач були доволі красномовними.