любити своє тіло. «Ти ж вчора тільки мила голову?» — завжди питала мене бабця. «Тобі шкода води?» — відповідала я. «Скільки можна оце милити себе!» — далі обурювалася вона. Не митися, не голитися, не вміти делікатно фарбуватися — до цього якось привчали із самого дитинства. Я ніколи не розуміла, чому митися в розумінні моєї бабці, приміром, — це гріх і сором. А потім заходиш у якийсь міський автобус і розумієш, що бунтувала проти бабці ти одна. Решта змирилася. Тіло — не важливе, хоч брудне, хоч страшне і обвисле, — «головне, що всередині». А часто не йдуть думки про філософію і сучасне мистецтво, коли під нігтями бруд.