Уельсі були урочисто проведені у церкві; потому почався різкий спад, що сягнув у 1990-х роках приблизно 40 %. Для більшої половини ХХ століття ті, хто проходив обряд причастя під час англіканської Пасхи, налічували близько 5–6 % населення Англії, і лише з 1960-х років їхня частка різко знизилася до 2 %. Дані для шотландської пресвітеріанської церкви демонструють схожу тенденцію, стабільну до 1960 року, і різкий спад на половину після цього. Особливо вражаючим є зниження кількості обрядів конфірмації (миропомазання). В Англії 1910 року відбулося 227 135 конфірмацій, а 2007 року — лише 27 900, що аж на 16 % менше за показник попередніх п’яти років. Між 1960 та 1979 роками коефіцієнт конфірмацій серед осіб віком від 12 до 20 років знизився наполовину і далі різко знижується. Зараз навіть кожен п’ятий з охрещених не проходить конфірмацію563. Для шотландської пресвітеріальнської церкви цей спад виглядає ще стрімкішим564. Сьогодні ніхто у Лондоні чи Единбурзі не вживає слово «християнський» у тому сенсі, що й Бен Ґанн.
Схоже, ці тенденції зберігаються. Люди, які практикують християнство, старішають: 38 % методистів та членів Об’єднаної реформатської церкви у 1999 році були у віці 65 років і старше, порівняно з, наприклад, 16 % загального населення565. Молоді британці помітно менше схильні вірити в Бога та Царство Небесне566.
За деякими оцінками, Британія вже є однією із найатеїстичніших країн світу, адже 56 % населення ніколи не бували в церкві. Це найвищий показник у Західній Європі567. Дослідження 2000 року «Душа Британії», проведене для документального телесеріалу Майкла Бюрка, показало приголомшливий рівень байдужості до релігії. Лише 9 % опитаних були переконані, що християнська віра є найкращим шляхом до Бога, 32 % вважали, що всі релігії однаковою мірою важливі. Хоча лише 8 % заявили про себе як про атеїстів, 12 % зізналися, що не знають, у що їм вірити. Понад дві третини респондентів сказали, що не визнають жодного чітко сформульованого морального орієнтиру, а серед них аж 85 % були віком до 24 років. (Неймовірно, але 45 % опитаних сказали, що зменшення впливу релігії негативно вплинуло на країну.)
Деякі найвідоміші британські письменники ХХ століття передбачили кризу релігії у Британії. Оксфордський викладач Клайв Стейплз Льюїс (більше відомий сьогодні завдяки своїм фентезі102) написав «Листи Баламута» (1942) в надії, що глузування з диявола зможе приборкати нечистого. Івлін Во, як ми дізнаємося з його воєнної трилогії «Меч честі» (1952–1961), знав, що пише епітафію для давнього англійського католицизму. Обидва письменники відчували, що Друга світова війна стала смертельною загрозою для християнської віри. Проте до 1960-х років їхнє передчуття секуляризації не знаходило підтверджень. Чому ж тоді британці втратили свою історичну віру? Як і чимало інших складних запитань, воно, на перший погляд, має просту відповідь. Та перш ніж ми просто звинуватимо в усьому, як поет Філіп Ларкін, «шістдесятників», тобто «Бітлз», протизаплідні пігулки та міні-с