Пазл

Детективи Франка Тільє завжди моторошні, заплутані й гарантують мурахи по спині. Саме те що я шукаю, коли вибираю детектив.
"Пазл" не виключення.

Анотація обіцяє нам історію про двох гравців, які намагаються урвати значну суму євро у якійсь дивній грі на виживання. Щось на кшталт кімнат-квестів, що були на піку популярності в нас років з п'ять-сім назад. От тільки тут для гравців все по-справжньому і розгледіти межу за якою починається гра, чи то реальність, неможливо, бо вона, гра, просочилась в саме життя, стала його складовою. Потрібно лиш придивитись.

Тож очікування мої від книги були цілком зрозумілі: я подумала, що логічно буде, якщо один з гравців буде убивцею, або виявиться, що все що відбувається із гравцями - особлива розвага, як, наприклад, у "Грі в кальмара", і я частково була права. От тільки до чого тут пацієнт психіатричної лікарні, який минулого року заколов викруткою  вісім чоловік у гірському шале? Це не спойлер, бо саме із знайомства з Люкою Жардоном і починається книга. Як, прикутий ременями до лікарняного ліжка чоловік, що провів довгий час в комі пов'язаний із гравцями, Хлої та Іланом?

Історія дуже атмосферна, вона здається дуже правдивою, і скидається на кошмарний сон... Тут автор використав і розкрив у повній мірі свої улюблені теми: вигадливий і спритний вбивця, що рухається як тінь і залишається невловимим; таємні експерименти над  людською психікою; маніпуляції зі свідомістю.
Від самого початку головний герой Ілан, здається ненадійним оповідачем і щодалі, то більше в цьому впевнюєшся. Його сприйняття здається оманливим. Усе насправді не так, як йому ввижається. Він божевільний! А, може, навпаки, він єдиний, у кого всі клепки намісці?
Існує думка, що ніхто з нас не сприймає світ, події та все навкруги таким, яким воно є в реальності. Ми сприймаємо світ таким, яким він нам здається, і "Пазл" Франка Тільє найвдаліша  демонстрація цього припущення.