Любов і піраньї

Особисте щастя не може бути щастям, коли воно залежить від іншої людини.

Якщо рухаєшся в тому напрямі, в якому росте твій страх, то це означає, що ти на правильному шляху.

Мілорад Павич

Подорож навчає. Можна прочитати тисячу книжок про далекі мандри, переглянувши сотні телепередач про неблизькі країни на каналі BBC, можна захистити дисертацію, зробити кар’єру держслужбовця, та жодного разу так і не доторкнутись до життя. Те, що може дати екстремальна мандрівка, не замінить жоден інший досвід. Повірте, один день у подорожі принесе більше вражень, ніж ціле життя, звісно, якщо це життя змарновано на одному місці.

Подорож гартує характер. Під час мандрів більше ніщо не належить тобі. Ніщо, крім найважливішого, — неба, повітря, шепоту вітру над головою та твоїх думок. Вирушаючи в далеч, ти втрачаєш звичний ґрунт під ногами, відмовляєшся від повсякденної передбачуваності й більше не можеш контролювати те, що відбувається довкола, так, як контролював своє буденне існування. Ніхто не може. Щодень, щогодини, щохвилини на шляху зринають нові та нові перешкоди. Через це доводиться постійно боротися, думати, хитрувати, а найважливіше — потрібно приймати рішення та відповідати за них. Це страшенно виснажує, вимотує, часом дратує, однак робить сильнішим, відкриваючи, чого ти вартий у справжньому небуденному існуванні

щастя не може залежати від чого-небудь зовнішнього, чогось, що не виходить ізсередини тебе. Особисте щастя не може бути щастям, коли воно залежить від іншої людини

за своєю суттю процес написання будь-якої комп’ютерної програми цілком і повністю відтворює процес становлення людського індивіда в суспільстві

Дівчина все ще не стерла з вуст солодкої посмішки, проте незворушні блакитні очі вкрилися кригою й учепилися в моє горло кігтями якоїсь великої волохатої тварюки.

…Друзі, ви не пам’ятаєте той архаїчний анекдот про літню парочку, котра прожила у шлюбі більше як п’ятдесят років і в якої журналіст випитує секрет такого довготривалого сімейного щастя? «Невже у вас жодного разу за стільки років спільного життя не виникало бажання розлучитися з дружиною?» — питає кореспондент у чоловіка. На що той йому відповідає: «Бажання розлучитися не було, а от убити — та-а-ак!»…
Так ось, цей анекдот, у контексті мене та Маруськи, зовсім не анекдот, а абсолютна правда

тільки тоді, коли заклякнеш цілковито самотній на довгій дорозі, яка веде тебе не знати куди, відкривши всесвітові свій розум і серце, ти почуватимешся справжнім і живим — живим, як ніколи до цього в житті, і почнеш розуміти, хто ти є насправді.

Попри всі щемкі шрами на серці, я й досі вважаю: краще перегоріти й спопеліти, ніж згаснути від тління.