Подорож гартує характер. Під час мандрів більше ніщо не належить тобі. Ніщо, крім найважливішого, — неба, повітря, шепоту вітру над головою та твоїх думок. Вирушаючи в далеч, ти втрачаєш звичний ґрунт під ногами, відмовляєшся від повсякденної передбачуваності й більше не можеш контролювати те, що відбувається довкола, так, як контролював своє буденне існування. Ніхто не може. Щодень, щогодини, щохвилини на шляху зринають нові та нові перешкоди. Через це доводиться постійно боротися, думати, хитрувати, а найважливіше — потрібно приймати рішення та відповідати за них. Це страшенно виснажує, вимотує, часом дратує, однак робить сильнішим, відкриваючи, чого ти вартий у справжньому небуденному існуванні