bookmate game
Джек Лондон

Мартін Іден

Notify me when the book’s added
To read this book, upload an EPUB or FB2 file to Bookmate. How do I upload a book?
Роман американського письменника Джека Лондона 1909 року про молодого моряка, який намагається стати письменником для того, щоб змінити свою класову приналежність і заслужити любов дівчини. Добившись світового визнання він розчаровується в коханні, грошах та людях які його оточували.
This book is currently unavailable
458 printed pages

Other versions

Have you already read it? How did you like it?
👍👎

Impressions

  • Karynashared an impressionlast year
    💤Borrrriiinnng!

    Занадто багато ниття про дівчину, як на 3 розділи. Не буду дочитувати.

  • Євгеній Щербакshared an impression8 years ago
    👍Worth reading
    🔮Hidden Depths
    💞Loved Up

    Чудова річ. Кінець просто приголомшлевий

  • Дар'яshared an impression2 months ago
    👍Worth reading
    🔮Hidden Depths
    💡Learnt A Lot
    🎯Worthwhile
    🚀Unputdownable
    🐼Fluffy
    💧Soppy

Quotes

  • Катюшка Белявская (Катюша)has quoted6 years ago
    Рут не слухала його. Хоч вона була бакалавром мистецтв, проте він сягнув за межі її знань. Вона не розуміла його, але пояснювала це його невмінням висловлюватися.
    — Ви занадто багатослівні
  • Євгеній Щербакhas quoted8 years ago
    одного дня через безодню поміж ними несподівано перекинулася кладка, і хоч безодня лишилася, але тепер вона була вже вужча. Вони їли вишні, великі, смачні, чорні вишні, сік яких нагадував терпке вино. І згодом, коли вона читала йому уривки з «Принцеси», він випадково помітив у неї на губах сліди вишневого соку. На мить її божественність схитнулася. Рут була тілесною істотою, її тіло підлягало тим самим законам, що і його тіло, що й тіло всякої іншої людини, її губи були такі, як і в нього, і вишні лишали на них такі самі сліди. А раз губи в неї земні, то й уся вона земна. Вона була жінка, звичайна жінка, як і всяка інша. Ця думка вразила його, мов удар грому. Неначе сонце впало з неба, наче хтось осквернив непорочну святиню.
    Тоді він зрозумів, що це значить, і серце заколотилось у грудях: домагайся кохання цієї жінки, казало воно, вона не дух з іншого світу, а звичайна жінка, в якої на губах лишаються плями від вишень. Зухвалість цієї думки жахнула його, але душа співала, і розум в урочистому гімні запевняв, що він не помиляється. Вона, певно, відчула в його настрої якусь зміну, бо перестала читати і, глянувши на нього, усміхнулася. Його погляд перебіг з її блакитних очей на губи — та плямка доводила його до божевілля, руки мало не простяглися, щоб обняти її, як обіймав він інших жінок у давні безжурні дні. Рут мовби схилилась до нього й чекала, і йому довелося напружити всю свою волю, щоб стриматись.
  • Maros1204has quoted2 months ago
    Життя — це лихо, чи радше воно стало лихом, нестерпним тягарем. «Що мертвий вже не оживає», — так, за це справді варто бути вдячним. Це єдине добродійство у світі. Коли життя стає до болю важким, смерть готова заколисати вічним сном. Але чого ж він чекає? Час рушати.

On the bookshelves

fb2epub
Drag & drop your files (not more than 5 at once)