Час жити і час помирати.Люби ближнього свого. Тіні в раю (збірник)

Шляху назад не існує, бо ніщо не стоїть на місці, ні ти сам, ні інші. Тому все, що мені залишилося, — поодинокі, сповнені печалі вечори, — печалі, яка огортає кожну людину, коли все минає, а вона — єдина істота на землі, яка про це знає, так само, як знає і те, що це — розрада. Хоча й не розуміє чому.

Але ці думки були схожі на вітер, вони не переростали ні в сльози, ні в розпач; я знав, що одне неможливе без іншого, а тому й не дозволяв собі ні того ні того

— Чи кохання — це містерія людського серця? — запитав я Мелікова.
— Це містерія людських ілюзій, коли кожен вірить, що інший — його полонений.

розлука й повернення, володіння і втрата, життя і смерть, минуле і майбутнє — невіддільні, й що завжди і скрізь присутнє кам’яне обличчя вічності. І тоді йому здалося, що земля під ним вигинається, і він відчуває під ногами опуклість, з якої повинен стрибнути, кинутися вперед, і він,

. Там було надто багато членів партії у формі. Я не пішов. Я лише послухав промову оберштурмбанфюрера Гільдебрандта. Він казав, що всі ми повинні брати з Альфонса приклад і виконати його останнє бажання. Він мав на увазі нещадну боротьбу з ворогами. Але останнє бажання Альфонса було зовсім інше. Адже його знайшли в піжамі разом із блондинкою в нічній сорочці.

Уночі людина така, якою вона, власне, має бути, а не така, якою вона стала.

Ненавидів такі розмови. Вони здавалися мені наївними і позбавленими сенсу. Це були розмови людей, які не зазнали війни і які думали, що, трохи похвилювавшись, вони вже чимсь допомогли. Це були розмови людей, які ніколи не зазнавали небезпеки.

Саме так. Якби увесь світ робив так, як хотів Гітлер, то ніякої війни б не було.

Що ж його відрізняє від оцього знудженого урядовця за письмовим столом? Тільки клаптик паперу, що називається паспортом

«Утопленики, — думав Гребер. — Їх утопили в брехні й страхові, загнали під землю, позбавили світла, здорового глузду, правди».