Повія

– Ой боже! що та любов може

«Нiхто тебе не пойме… не хоче поняти… одинока, одинока… повiя!..»

Життя – вдача, – думав вiн далi. – Бери вiд нього все, що дає воно; бери на час, знаючи, що нема нiчого на свiтi вiчного; не шкодуй за тим, що обмина тебе; не давай зiвка, коли воно само тобi дається до рук!

Потiм вiн звернув набiк; не личить стояти прямо: сонце нiколи не спада на землю, а скiльки до нього моляться людей на свiтi!.

щоб i кози були ситi, i сiно цiле.

– У-у-у! – загув Проценко. – Вот скульптурность форм, вот мягкость и теплота очертаний! – здивувавшись, каже вiн Колiсниковi.

У хатi стало так тихо, хоч мак сiй,

зародиться таке лихе, i завдасться таке люте!»

Казаному кiнця немає

– Хай вiн тобi на шиї повiситься!