Повернувся я з універсаму. — Я ж казала тобі яйця купити, забув? — Забув… — Про Монголію ти все до кріхти вже 30 років пам'ятаєш! Всі вуха мені продзижчав! — Вже 36… Хоч і не до кріхти… Стривай! Невже 36? А наче вчора було… До речі взимку в Монголії неможливо було забути купити яйця, бо ходили по них до магазину зі спеціально зшитим з старої тілогрійки футляром, бо без футляра, поки донесеш — замерзнуть, а розморожені не такі смачні… — Ти мені баки не забивай! То тобі футляр зшити, щоб не забував, чи краще я вже сама сходжу, то швидше буде! — Та що ти, голубонко моя! Не гнівайся на старого, вже йду, йду! А дорогою, може, ще щось цікаве про те незабутнє відрядження згадаю. От іду і згадую незабутнє минуле, а як прийду, то запишу, що згадав, якщо, звісно, не забуду… О, а за чим я йду? Футляр, футляр… До чого тут футляр? А-а-а! Щоб яйця не померзли! Згадав!!! То я до універсаму по яйця йду! Дякую тобі Монголіє, що нагадала!
