bookmate game
Сара Дж. Маас

Двір мороку і гніву

Notify me when the book’s added
To read this book, upload an EPUB or FB2 file to Bookmate. How do I upload a book?
  • Miloslava7766has quoted2 years ago
    — Я закохався в тебе, задавако, тому що ти була однією з нас, тому що мене не боялася й здобула свою ефектну перемогу, кинувши, немов спис, шматок кістки в Амаранту. Я тоді відчув дух Кассіана поряд зі мною й міг би заприсягтися, що чув, як він сказав: «Якщо ти не одружишся з нею, тупий дурню, це зроблю я».
  • Мар‘янкаhas quoted2 years ago
    Кохання… Кохання як бальзам. І кохання — отрута.
  • Аня Настасійчукhas quoted2 months ago
    «Я більше не жертва», — подумала я, обережно підходячи до дверей.

    І я не була мишею. Я була вовчицею.
  • Kirа Karpiukhas quotedlast year
    — Не консорт, не дружина. Фейра — Вища Леді Двору Ночі. Рівна мені в усьому. Вона носитиме мою корону, сидітиме на троні поруч із моїм. Ніколи не залишиться осторонь, ніколи не буде зі мною лише для розмноження, утіх і виховання дітей. Вона моя королева.
  • Kirа Karpiukhas quotedlast year
    — Емісарка в золотій короні. Це така традиція у Прифії?

    — Ні, — м’яко відповів Різенд. — Але їй так личить, що я не зміг утриматися.
  • Miloslava7766has quoted2 years ago
    Ось ти де. Я шукав тебе.

    Його перші слова мені — ні краплі брехні, ніякої загрози тим фейрі триматися подалі.
  • Анна Чебанюкhas quoted2 years ago
    Амрен і Мор розповіли мені, що розмах крил іллірійського воїна може багато розповісти про розмір… деяких інших частин його тіла.
  • Нанін ஐhas quoted2 years ago
    Я читала в ліжку, слухаючи веселе потріскування березових полін у каміні.

    Коли я перегорнула сторінку, з моєї книжки випав аркушик.

    Я кинула погляд на кремовий папір і почерк на ньому й випросталася.

    Різенд написав: «Я, може, й безсоромний любитель пофліртувати, але принаймні в мене не жахливий характер. Прийди й оброби мої рани, що залишилися після нашої сніжної баталії. Через тебе в мене синці по всьому тілу».

    Щось клацнуло на тумбочці, і вздовж відполірованої поверхні цінної деревини покотилася ручка.

    Я із сичанням схопила її й нашкрябала: «Іди зализуй свої рани сам і дай мені спокій».

    Папір зник.

    Пропав на деякий час — на значно довший час, ніж було потрібно, щоб написати кілька слів, які з’явилися на ньому, коли він повернувся.

    «Краще буде, коли ти залижеш мої рани».

    Моє серце закалатало сильніше, швидше і швидше, і дивна насолода прокотилася моїми венами, коли я перечитала його пропозицію кілька разів. Виклик. У ній був виклик.

    Я стиснула губи, щоб стримати усмішку, і написала: «Вилизати тебе де саме?»

    Папір зник, не встигла й крапку поставити.

    Його відповідь забрала тривалий час. І потім ось що: «Скрізь, де б ти хотіла вилизати мене, Фейро. Я б хотів почати з усюди, проте можу вибрати, якщо треба».

    Я написала у відповідь: «Будемо сподіватися, що я в цьому більш уміла, ніж ти. Пам’ятаю, як жахливо ти це робив у Підгір’ї».

    Брехня. Він злизував мої сльози, коли я мало не розбилася на друзки.
  • Анастасія Вітерhas quotedlast month
    Коли його палець ледь ударив, я скрикнула, і він засміявся низьким м’яким голосом.

    — Подобається?

    Стогін був моєю єдиною відповіддю. Іще, іще, іще.

    Його пальці ковзнули вниз, повільно й нахабно, і кожна клітина, кожен нерв мого тіла, мого розуму, моєї душі відповідали доторку його пальців, що зупинилися — так, ніби у нього в запасі був весь час усього світу.

    Покидьок.

    — Будь ласка, — повторила я, потершись об нього задом, ніби підкреслюючи цим свої слова.

    Він зашипів від цього руху й ковзнув пальцем усередину мене. І застогнав.

    — Фейро…

    Але я вже почала рухатися на ньому, і він знову застогнав, видихнувши. Його губи притиснулися до моєї шиї, проводячи доріжки поцілунків вище, вище, до мого вуха.

    Я теж застогнала так голосно, що заглушила шум дощу, коли він ковзнув у мене другим пальцем, заповнюючи мене так, що я більше ні про що не могла думати, не могла навіть дихати.

    — Ось так, — прошепотів він.

    Його губи вже рухалися до мого вуха.

    Мені настобісіло, що моя шия й вухо дістають стільки уваги. Я вигнулася, як могла, і побачила, що він поглинає мене поглядом, дивлячись на мене, на його руку в моїх штанях, на те, як я рухаюся на ньому.

    Він не відривав від мене погляду, коли я зловила його губи своїми, злегка кусаючи за нижню губу.

    Різ застогнав, занурюючи пальці глибше. Сильніше.

    Мені було байдуже — геть-чисто було байдуже, що я, хто я і де я. Я цілковито віддалася йому, розкривши губи. Його язик увірвався до мого рота, немов показуючи мені своїми рухами, що саме він робитиме, коли опиниться між моїх ніг.

    Його пальці занурювалися в мене й виходили повільно й наполегливо, і все моє єство зіщулилося до відчуття їх у мені, і напруженість моя чимраз зростала — з кожним глибоким проникненням, з кожним рухом його язика в моєму роті, що вторив рухам пальців.

    — Ти не уявляєш, як я… — Він замовк на півслові і знову застогнав: — Фейро.

    Звук мого імені в нього на губах став останньою краплею. Розрядка розтеклася вниз уздовж мого хребта, і я скрикнула, але його губи накрили мої, немов він хотів жадібно поглинути цей звук. Його язик пестив моє піднебіння, поки я здригалася на ньому, щільно втискалася в нього. Він знову застогнав, важко
  • Анастасія Вітерhas quotedlast month
    Він ковзнув рукою під мій светр, під сорочку. Шкіра до шкіри, мозолі на його руці змусили мене застогнати, коли його пальці дряпнули верхівку моїх грудей і закружляли навколо обважнілого соска.

    — Як же я люблю їх, — видихнув він мені в шию, а його друга рука ковзнула до другого соска. — Ти не уявляєш, як вони мені подобаються.

    Я застогнала, коли він провів по моєму соску, пестячи його, і вигнулась до цього дотику, мовчки про щось благаючи. Він був твердий як граніт ззаду мене, і я потерлася об нього, змусивши видати приглушене зле шипіння.

    — Припини, — прогарчав він, притулившись до мене, — бо зіпсуєш мої веселощі.

    О ні, я цього не дозволю собі, продовжу гру. Я почала звиватися, намагаючись доторкнутися до нього, потребуючи лише відчути його, але він клацнув язиком і притулився до мене так міцно, що моя рука не змогла б прослизнути до нього.

    — Спочатку я торкатимуся тебе, — сказав він. Його голос став таким низьким, що я ледве впізнала його. — Просто… дозволь мені торкатися тебе.

    Він накрив долонею мої груди, підкреслюючи свої слова. Це так сильно скидалося на благання, що я завмерла, поступаючись, і його друга рука знову стала вимальовувати ледачі лінії на моєму животі.

    Коли бачу тебе, тамую зітхання.

    Так чекаю я миті торкання.

    Хіба марно я ревнував так панічно…

    Вона моя… Навічно.

    Я відігнала думки, уривки правди, які він повідав мені.

    Різ знову ковзнув пальцем уздовж паска моїх штанів — кіт, який грається зі своєю вечерею.

    Знову.

    Знову.

    — Будь ласка. — Це все, що я змогла сказати.

    Він усміхнувся мені в шию:

    — Манери, яких тобі так бракує…

    Його рука нарешті ковзнула мені під штани. Перший дотик — і глибокий стогін вихопився у мене з грудей.

    Він загарчав від задоволення, коли відчув вологість, що чекала на нього між моїх ніг. Великий палець кружляв навколо цього місця на моїх стегнах, дратуючи, трохи пестячи, але так і не…

    Друга його рука ніжно стиснула мої груди тієї миті, коли його великий палець опустився достоту туди, куди я хотіла. Я вигнулася, закинувши голову назад, на його плече, задихаючись.
fb2epub
Drag & drop your files (not more than 5 at once)