У дореволюційні роки Бойчук узяв на себе задачу зі створення синтетичної національної художньої форми, залучаючи джерела, які, на його думку, мали найглибші корені в українській культурі: візантійське мистецтво й народну творчість у її найрізноманітніших проявах. Він бачив у цих формах найкраще вираження унікального культурного профілю України: злиття східних і західних впливів.