Через два роки, коли німецькі війська вторглися до Радянського Союзу, порушивши угоду, Сталін і далі обстоюватиме цю огидну домовленість з Гітлером, укладену за спинами англо-французької військової делегації, яка прибула на переговори до Москви. «Ми забезпечили нашій країні мир ще на півтора року, — вихвалявся він під час радіозвернення до радянського народу 3 липня 1941 р., — а також мали можливість підготувати війська до оборони, якщо фашистська Німеччина наважиться напасти на нашу країну, всупереч угоді. Це було явним здобутком для нашої країни і втратою для фашистської Німеччини».
Чи справді так? Над цим питанням дотепер точаться суперечки. Було очевидним, що ця брудна, таємна угода дала Сталіну перепочинок («передышку»), таку ж, як 1807 р. у Тильзиті отримав від Наполеона Александр І, а 1917 р. у Брест-Литовську отримав Ленін від німців. За короткий час Радянський Союз також отримав кращі оборонні позиції проти Німеччини, що виходили за межі кордонів СРСР, включно з базами в балтійських державах і Фінляндії (які вони отримали за рахунок поляків, латвійців, естонців і фінів). А найважливіше, як пізніше підкреслювала радянська історія дипломатії, угода переконала Кремль у тому, що в разі пізнішого нападу Німеччини на СРСР, західні держави вже будуть безповоротно зобов’язані воювати проти Третього Райху, і Радянський Союз не опиниться сам на сам з Німеччиною, чого боявся Сталін упродовж усього літа 1939 р.