uk
Ірена Карпа

Суки отримують все

Notify me when the book’s added
To read this book, upload an EPUB or FB2 file to Bookmate. How do I upload a book?
  • inna16has quoted12 years ago
    тихо говорити, і так само тихо всіх ненавидіти.
  • anna30395has quoted12 years ago
    . Бо найбільший сором – намагатися бути не-собою. А найбільший кайф – дурити всіх, що ти – то не ти.
  • Кэтринhas quoted5 years ago
    нема нічого гіршого, ніж виснути на чоловікові, котрий і на гадці не мав тебе хотіти… І
  • Кэтринhas quoted5 years ago
    Чогось рожевий колір для мене завжди був символом інфер-нальності. Знайомі студенти-психологи потім так і вичислили: у пеклі домінантними будуть рожевий і фіолетовий. Тож якого біса на ґотичні паті вбиратися у чорне?!
  • Кэтринhas quoted5 years ago
    Життя собі просто йде. Правда, інколи воно просто йде нахуй.
  • Кэтринhas quoted5 years ago
    І всі живемо. І хоч щось завжди робимо. Хоча яке, в дулу, в нас є право вживати стосовно свого життя слово «завжди»? ЗАВЖДИ – це така неперервна вервечка. Низка кубиків, як на моїй прикрасі. Кубики мусять усі бути чорні. Зв'язані між собою ланцюжком. Мусять тиснутися один до одного щільно. А в нас поміж тих чорних кубиків разпо-раз трапляються білі. Чи просто пробіли. Тому що ми не здатні усвідомлювати кожний момент свого життя. Тому що купу моментів просто пройобуємо і живемо на автоматі. Звідси й неможливість неперервності нашого (й без того обмеженого строком життя) «завжди». Звідси ті білі кубики чи й просто пробіли. «Завжди» стає беззубим і неповноцінним. Стає «Не-Зовсім-Завжди». І досить про це, якщо не можемо (чи, радше, не вміємо) напрягтися і щось удіяти…
  • Кэтринhas quoted5 years ago
    Найразючіше квіти пахнуть тоді, коли починають в'янути.
  • Кэтринhas quoted5 years ago
    найбільший сором – намагатися бути не-собою. А найбільший кайф – дурити всіх, що ти – то не ти.
  • Xylik Ololohas quoted11 years ago
    Злість – чудове заняття. Триває довго і весь час людині з собою інтересно.
  • inna16has quoted12 years ago
    – Слухай, – кажу, – Соню, та не парся ти так. Треба тобі мучачік – забирай з потрохами і здачі не треба. Може, хоч з башкою в нього краще стане. Бо щось мені ці його нерви вже почали набридати. «Посміхаємося, посміхаємося!» – ось що він мені тут весь фестиваль повторює. Типу, щоби всі думали, ніби ми – ідеальна успішна парочка і в нас усе зашибісь, хоча насправді в нас зовсім уже нема бабла, справи йдуть гівняно – далі нікуди, і ми від щирого серця одне одного ненавидимо. А принагідно щовечора пиздимося.
fb2epub
Drag & drop your files (not more than 5 at once)