Володимир Короленко

О, так! Я пам’ятав її! Коли вона, вся вкрита квітами, молода й прекрасна, лежала з печаттю смерті на блідому обличчі, я, як звірятко, забився в куток і дивився на неї палаючими очима, перед якими вперше постав увесь жах таємничої загадки життя й смерті.

Я притерпівся до докорів, і вони стали мені такі ж байдужі, як раптова злива або сонячна спека.

Зелена свіжа трава рівним покровом з любов’ю приховувала жах смерті

Слово «смерть» не має ще зрозумілого значення для дитини, і гіркі сльози лише тепер, коли я побачив це бездушне тільце, стиснули мені горло.

Може, серце матері почуло, що разом з новонародженою дитиною прийшло на світ темне, незбутнє горе, яке нависло над колискою, щоб іти в парі з новим життям до самої могили

Дурне піклування, що усуває від нього необхідність зусиль, убиває в ньому всі шанси на повніше життя

Але коли він потрапляв до людини незнайомої, тоді рухи маленьких рук уповільнювались: хлопчик обережно й уважно проводив ними по незнайомому обличчю, і його риси виявляли напружену увагу; він неначе "вдивлявся" кінчиками своїх пальців.

Повиймали другі рами, і весна вдерлася до кімнати з подвоєною силою.

Хаос весняного безладу ущух. Під гарячим промінням сонця робота природи чимраз більше входила в свою колію, життя немов напружувалося, поступальний перебіг його ставав стрімкішим, наче біг поїзда на разгоні. По луках зазеленіла молода травиця, у повітрі плив дух березових бруньок.

Але для сліпого це була лише безмежна пітьма, що незвично хвилювала навкруги, ворушилась, рокотала й дзвеніла, протягуючись до нього, доторкуючись до його душі звідусюди незвіданими ще, незвичними враженнями, від напливу яких болісно колотилося дитяче серце.