bookmate game

Н. Дятленко

  • Максим Флеркоhas quotedlast year
    Коли людина чогось варта, то вона вже тільки пам’ятник сама собі. А бути пам’ятником, по-моєму, тяжко й нудно.
  • YXNpZADpBWEhOMXVyThas quoted2 years ago
    життя людське надто
  • YXNpZADpBWEhOMXVyThas quoted2 years ago
    довге для одного кохання. Просто-таки надто довге.
  • YXNpZADpBWEhOMXVyThas quoted2 years ago
    знав жінок, але то все були випадкові зустрічі, побіжні пригоди, іноді — весела година, самот­ній вечір, втеча від самого себе, від розпачу, від спустошення… Та я й не хотів нічого іншого, бо гниття навчило мене покладатись тільки на себе й ні на кого більше, хіба що на товариша. І ось раптом побачив, що я можу важити щось для людини, просто тому, що я існую, і вона щаслива від того, що я з нею… Такі слова звучать дуже просто, та коли вдумаєшся — то це дивовижна, безмежно важлива річ. Це щось таке, від чого твоє серце ладне розірватися, що може цілком змінити тебе. Це кохання і водночас щось інше. Щось таке, в ім’я чого можна жити. Чоловік не може жити заради кохання. А заради іншої людини — може.
  • Yuliiahas quoted2 years ago
    — Світ не збожеволів, — зауважив я. — Збожеволіли люди.
  • Svitlana Verdievahas quotedlast year
    Коньяк лився золотавим струменем, джин виблискував аквамарином, а ром був — як саме життя. Ми твердо сиділи на табуретках коло прилавка, навколо хлюпотіла музика, ріка буття була світла й могутня, вона вливала силу в наші груди, і ми забували безнадію своїх убогих мебльованих кімнат, де ніхто не чекав на нас, розпач боротьби за існування. Прилавок бару був капітанським містком на кораблі життя, і ми крізь бурю пливли в майбутнє
  • Svitlana Verdievahas quotedlast year
    О, ця жалюгідна людська потреба — хоч трохи тепла: дві руки і схилене до тебе обличчя — чому ж ні? Хіба й це теж було тільки ілюзією, самозреченням, втечею? Хіба ж буває щось інше, крім самотності
  • Svitlana Verdievahas quotedlast year
    Ніщо — це дзеркало, в якому відображається світ
  • Natasha Íemielianovahas quoted2 years ago
    — Кохання, — незворушно повів Ленц, — чудова річ! Але воно псує вдачу.
    — А самотність робить людину нетактовною, ти, горе-солісте!
    — Такт — це мовчазна угода не помічати одне в одного вад, замість того, щоб їх позбутися. Отож — це жалюгідна акція компромісу. На таке, хлопче, німецький ветеран війни нездатний!
  • Natasha Íemielianovahas quoted2 years ago
    Кінець може бути добрий тоді, коли до нього все було погано. Тому набагато кращий поганий кінець.
fb2epub
Drag & drop your files (not more than 5 at once)