Міша навіть не любив солодкого, але цукор у каві чи в чаї був йому потрібен, як щось таке в житті, за що тримаєшся без роздумів і що просто робиш, бо треба робити хоч щось, коли насправді зовсім не знаєш, що робити, — і з цього потім врешті й складається саме життя.