Анатолій Пітик

Мабуть, вони завжди на варті.
Але на варті чого?

Рейчел від реготу аж пукнула мимоволі.

ще він добре знав: не варто длубатися в рані, яка тільки-но почала гоїтися.

Хоч так, хоч сяк, а Черч все одно трупак.

Як ти там, Лу? Без усієї цієї добродушної херні, напряму — як ти?

Йому полегшало, коли він побачив, що Ірвіна та Дорі немає, але не слід було забувати, що така гарна річ, як їхня відсутність, не може тривати довго.

понад усе він прагнув приховати боягузливе бажання померти і вийти з пітьми.

Старе, затерте питання: «З тобою все гаразд?» ледь не злетіло з губ, але Луїс вчасно прикусив язика. Це було неправильне питання; це було не те, що він хотів знати.
— Наскільки все погано? — спитав він врешті.
— Доволі погано, Луїсе, — Рейчел видала звук, який трохи нагадував сміх. — Коли відверто, то триндець, як жахливо.

Вона заплакала. Луїс навіть не намагався втішати її, тільки прибрав пасма волосся, що прилипли їй до лоба… Те, про що вона говорила, мало свій збочений, ненормальний сенс.

Смерть — це загадка, а поховання — таїнство