Ларс Фр.Г. Свендсен

Люби свою самот­ність і приймай заподіяну нею біль з красивим звучним жалем»

спільство найменшої довіри в історії — це, ймовірно, Радянський Союз у 1930-х роках.

особа, яка самодостатня і не потребує інших, просто не людина, вона є «або звіром, або богом

По суті, звички є не завадою свободі, а навпаки – її передумовою. Оскільки лише ти маєш владу змінювати власні звички, лише на тобі лежить відповідальність за те, що ти став жертвою звички.

Те саме, як стверджує Шопенгауер, стосується людини: моє усвідомлення свободи є лише відсутністю обізнаності у тих причинах, які насправді визначають мою поведінку.

Дотримана регулярність не може свідчити, що тільки один визначений результат був можливим.

Ми знаємо, що зміни у мозку супроводжуються змінами у свідомості, й навпаки. Ланцюжки причин тягнуться в обох напрямках, але потрібно визнати, що ми далі розуміємо надто мало про зв’язок між станами нервової системи та станом свідомості. Однак, виходячи з того, що нам на сьогодні відомо, ми можемо стверджувати, що необґрунтовано ставити знак рівності між мозком і свідомістю[64]. Немає підстав уважати твою свідомість просто побічним продуктом твого мозку. Мозок не має свідомості, але ти маєш. Безумовно, мозок є визначальною передумовою для того, щоб ти мав свідомість, але тільки й того. Свідомість включає в себе взаємодію між мозком, тілом як цілим і середовищем тіла.

, невід’ємною складовою громадянської свідомості є розуміння свободи як істотної властивості людини й водночас як цінності, визнання якої можновладцями здобувається спочатку кров’ю, а далі – постійними зусиллями громадян

The really important kind of freedom involves attention, and awareness, and discipline, and effort, and being able truly to care about other people and to sacrifice for them, over and over, in myriad petty little unsexy ways, every day

людина чинить у той чи той спосіб через те, що вона є такою, якою є.