Ренсом Ріґґз

війна — це…

— Вірус, — підхопив Г’ю.

— Що «не визнає кордонів»

Подеколи стара світлина, давній друг чи вицвілий од часу лист нагадає, що ви вже не той, ким були колись, бо ж людини, яка мешкала поміж інших, мала певні цінності, робила той чи інший вибір, щось писала, більше немає. Самі того не помічаючи, ви здолали величезний шлях; дивне стало звичним, а звичне — якщо не дивним, то принаймні незручним чи недоладним.

а тоді настане мить, коли доведеться виступити проти ворога особисто — і це буде жахливо. А ще важко… і криваво

Наша подорож геть пошарпала мої нерви

проникливий погляд очей, що скидалися на розпечені вуглинки

Джуліус Перселл і Себбі Мейфілд — обоє були світло­їдами, попри те що точний характер їхніх здібностей трохи різнився

Пропоную визначитися з тим, як нам повернутися, і, чорт забирай, час рушати

Пані Шуліка страшенно мене засмутила. Почасти тому, що її біль був неприхований — про нього свідчили і опущені плечі імбрини, і глибокі зморшки, що залягли під її очима… та здебільшого тому, що я нарешті дещо зрозумів. Скільки людей обрали б життя серед тіней і привидів, якби мали таку можливість? Кожен із батьків, що втратили дитину, кожен, хто втратив кохану людину… маючи вибір, чи не зробили б вони те саме? Усі ми зрешечені різними «кулями», і траплялися дні, коли я був готовий на все, аби залатати свої діри — хай навіть ненадовго. Та я був радий, що вибору в мене немає

— Я колишній порожняк Гарольда Фрейкера Кінґа, якого ви всі знаєте як Ейча.

запахи поля бою — порох, дизель і смерть