Михайло Грушевський

Але память людська добре не держить подїй довше як два—три покоління, а далї починає мішати

саме культура зробить українську націю вільною, якщо вона зуміє витіснити з України імперські культурні форми метропольних націй.

Вони сподівалися, що національно-демократичний парламентський рух на чолі з Павлом Мілюковим у пориві вдячності українцям — борцям із царським режимом — надасть необхідні свободи українському рухові. А тому українцям треба шукати прихильності ліберальних росіян, а не формувати спільний український фронт у протистоянні з російськими політиками поступового табору. Звісно, таке капітулянство було не до душі Михайлові Грушевському, який закликав спиратися на власні сили й не сподіватися на подачки з панського столу російської політики. Історик сприймав становище лібералів-киян як виклик новочасному українському руху, що визначився з позицією — не догоджати російському великодержавному імперіалізмові, а витримувати та популяризувати українську лінію на культурну окремішність від Росії.

Бо саме культура зробить українську націю вільною, якщо вона зуміє витіснити з України імперські культурні форми метропольних націй

країнським в Україні життя робила національна інтелігенція, яка ставала на рейки побудови окремішнього культурно-політичного суспільства. Якщо цього не було, воно автоматично перетворювалося на надбання імперських культур. А тому важливим для свідомого українця мала бути, скажімо, написана українська книжка, її зміст та автор, а не товарообіг одеського торгового порту чи пуди виплавленого в Лисичанську чавуну. До економіки увага буде звернута тоді, як виросте та національна інтелігенція, як її постулати стануть політичними вимогами широкого загалу людності, зокрема підприємців та банкірів.

національному питанні був тотальний наступ російського уряду на українську мову як цивілізаційне знаряддя нації. Причому не лише письмової, але навіть усного мовлення. Послідовна й сувора цензура щодо українських видань майже спинила розвій національного руху; 4) найбільше гальмо — це брак національної освіти та української школи на Наддніпрянщині. Російська школа на Наддніпрянщини — одна з причин неписьменності українського селянства, яке не розуміє російської мови як чужої.

Під впливом цієї офіційної термінології попередні назви і в літературі Росії та Західної Європи починає витісняти цей «малоруський» терм

Соціальний і культурний процес становить таким чином ту провідну нитку, яка веде нас незмінно через усї вагання, через усї флюктуації полїтичного житя — через стадії його піднесення і упадку, та вяже в одну цілїсть історію українського житя не вважаючи на різні пертурбації, а навіть катастрофи, які приходило ся йому переживати.

Вправдї невеселий переважно образ дає нам наша історія, сумнїйший може часом нїж иньші, але суспільність, що має віру в себе, мусить мати і відвагу глянути на неприкрашену правду свого минулого, щоб зачерпнути в ній не зневіру, а силу.

Росії, де справа української мови все ще зістаєть ся дражливою. Репрезентанти таких змагань кладуть натиск на те, що українська мова — се тільки нарічє «русского языка» і не повинна розвивати ся як лїтературний і культурний язик: Українцї повинні тримати ся «общерусского», себ то великоруського лїтературного язика