Олесь Гончар

  • xvixehas quoted9 months ago
    Скочивши з стільця, ти стала навпроти мене. Тільки тепер я помітив, який подертий на мені був халат. Ти теж була в білій сукні, і на рукаві чорніла пов'язка.
  • ip1ehas quoted2 years ago
    Тільки й знає Баглай, що звідти вона, де степи, де будяки по балках, де смага сарматська на обвітрених лицях горить!
  • ip1ehas quoted2 years ago
    Характерники нібито між ними були, ворожбити, дивовижні люди. Візьме дрібку рідної землі під шапку — і в похід, і земля ця дає йому такі чари, що, коли зійдеться з ворогом віч-на-віч, то ворог його не бачить. Чує басурманин, як козак сміється, чує, як кінь його ірже, а самого козака не видно. Невидимий, мов дух, а сміється!
  • ip1ehas quoted2 years ago
    І жінки не скупилися, давали кожна по повній ложці на того худющого безолійного міліціонера, і був то навіть не хабар, скоріше то була премія за його неформальність і розуміння трудної для всіх пори.
  • b2689215240has quoted2 years ago
    атеризна все тут, предківщина студентова. Віки про­мовляють до нього в цей опівнічний час, коли вже не джмелять моторчики по садках, не шелестить вода із шлангів, і над заколисаною в місячнім сяйві Зачіплянкою, над її тихи­ми вуличками панує тільки червона сторожкість неба та спо­кійна ясність собору
  • b2689215240has quoted2 years ago
    ля нього, для Баглая-молодшого, тут епіцентр життя. Тут чутніше, ніж будь-де, промовляє до тебе нав
  • b2689215240has quoted2 years ago
    Спочиває Весела, натрудившись, нагаласувавшись за день, розметавши натовпи своїх сірих, канючливих клопо­тів
  • b2689215240has quoted2 years ago
    Крім Баглая-молодшого, є ще Баглай-старший, що за свій темперамент та задерикуватість раніше був знаний на селищах як Іван-дикий, чи Іван-рудий, а з певного часу відомий більше як «отой Баглай, що в Індії», або просто Віруньчин Іван. Зійшлися характерами Іван та Вірунька. Живуть душа в душу, біля їхнього двору, ніби знак ідилічної згоди в сімействі, під навислим цвітом акацій
  • b2689215240has quoted2 years ago
    че­пурненька, зручна, з бильцем. Лавка, можна сказати, істори­чна. Невдовзі після одруження Іван власноручно змайстрував її, щоб можна було вийти увечері й посидіти при тихих зорях з молодою дружиною в парі. Вгадав, видно, Іван вибрати міс­це: якраз там, може, лавку спорудив, де пращури колись си­діли на колодках.
  • Любовь Фионикhas quotedlast year
    Після високого синього літа небо осені обвалюється на степи важкою мрякою, туманами, і нема більше вдалині твого ясного собору, нема й далини, маленьким стає світ.
fb2epub
Drag & drop your files (not more than 5 at once)