Панас Мирний

Ухопив стільця, стеребив на лаву, знайшов ножа, зліз на стілець та й повидовбував очі у образа! Тоді взяв - увесь хліб з'їв та й побіг на грядки до баби. "Бабо! бабо-о!" - гукає.- "Чого, Чіпко? ходи сюди!" - озивається з бур'яну баба. Прибіга Чіпка.- "А я, бабо, і той хліб з'їв!" - хвалиться.- "Нащо ж ти, сину, з'їв? А як мати прийде та спитає: "хто хліб поїв?"-то бозя й скаже…" - "Е… е… бозя, бабо, не бачила… Я повиймав очі, щоб не дивилася!.."

Дожидати страшного страшніше, ніж його переживати.

А й дитина ж то вийшла - на славу! Повновиде, чорняве, головате, розумне… Тільки якесь невеселе, вовчкувате, тихе. Другі діти жваві,- як дзиґа крутиться, на місці не всидить… Скажеш йому: дай те! дай дру ге! - як стріла пуститься… Чіпка, як його звали,- не такий, ні! Оце, було, Мотря чи Оришка скаже: "Подай, Чіпко, води! - або - ножа, або - веретено!.." То він і почне: "А де ж воно лежить, чи стоїть?" Отак розпитає, повагом устане, повагом піде, підніме й повагом подасть. Мотря за це не любила Чіпки.- "Десь