Сергій Дзюба

  • Anastasia Avetikyanhas quotedlast year
    Як добре те, що смерти не боюсь я
    і не питаю, чи тяжкий мій хрест.
    Що перед вами, судді, не клонюся
    в передчутті недовідомих верст.
  • Anastasia Avetikyanhas quotedlast year
    Що жив, любив і не набрався скверни,
    ненависті, прокльону, каяття.
    Народе мій, до тебе я ще верну,
    Як в смерті обернуся до життя…
  • Anastasia Avetikyanhas quotedlast year
    І хоч це не по-християнському — бажати людям відплати за гріхи земні, але це видавалося мені логічним. Ідея всепрощення не для мене. Ті, хто влаштовував голодомор, відправляв людей на смерть, катував у таборах, ті, хто сьогодні винен у смертях і муках українців на Сході і в Криму, мусять відповісти і відповідатимуть.
  • Anastasia Avetikyanhas quotedlast year
    Влада, якій ви старанно лижете дупу, колись піде! А присмак у вашому роті залишиться,— і Стус, грюкнувши дверима, вийшов із кабінету.
  • Anastasia Avetikyanhas quotedlast year
    На цвинтарі розстріляних ілюзій
    Уже немає місця для могил.
  • Anastasia Avetikyanhas quotedlast year
    Віддай мені своєї смерти частку,
    візьми од мене часточку життя,
    і вдвох уникнем самоти, як пастки,
    і не потрібне буде вороття
    у проминуле, що майбутнім стало,
    в вельможний нескінченний сон степів,
    та за тобою небо запалало,
    овогнене грозою стожалів.
  • Anastasia Avetikyanhas quotedlast year
    Сьогодні — ти. А завтра — я,
    і пустить нас Господь до пекла,
    де нам на вічний біль — утекла,
    в смерть перелякана земля.
    І тільки горстка нас. Щопта
    для молитов і сподівання,
    усім нам смерть судилась рання
    бо пізня суджена мета.
  • Anastasia Avetikyanhas quotedlast year
    «Якщо на твоїй рідній землі тебе розпинають за любов до неї — тоді доводиться змиритися з тим, що в тебе є рідна земля, але немає рідної країни…
    За сотнями загород і колючих дротів лежить моя земля Україна, заходячи тільки в зболені сни. Вона світить як далека зірка у великому мордовському небі.
    А невільницький твій шлях стелиться все далі й далі од неї — за сиві уральські хребти, у закрайсвітні сибіри. Бо кати іспитують тебе: а чи витримає твоє серце, чи не порветься од натуги».
  • Anastasia Avetikyanhas quotedlast year
    …Я є добро. А ти — труха і тлінь.
    А спільне в нас — що в’язні ми обоє,
    дверей обабоки. Ти там, я — тут.
    Нас порізнили мури, як статут.
  • Anastasiiahas quoted2 years ago
    Кубло бандитів, кагебістів,
    злодіїв і ґвалтівників,
    у стольному засіли місті,
    як партія більшовиків
fb2epub
Drag & drop your files (not more than 5 at once)