Осип Турянський

Оця скрипка — це його очі...

Час перестав уже існувати для мене.
Немає для мене будучності, не стоїть за мною минувшина.
А теперішність?
Це кривава точка межи двома вічностями.

У твоїй душі, значить, і в душі багатьох людей живе ідея людяності й добра. Ця ідея — це поки що іскра під попелом людського самолюбства і звірячості.

Якій ідеї потрібні наші муки й наша смерть?

Хай наші спільні муки падуть прокльоном на старий світ, який ще досі тоне в морі крові й нікчемності

Ідуть, наче тягнуть власні трупи на великий похорон.

— Вовки прийдуть...— бовкнув Добровський.
Ніколич думав:
— Може, й люди прийдуть...
— Люди? — питав Добровський.— Люди для нас — гірше вовків..

— Чому я нічого не бачу? Невже ж ілюзія не для мене? Хіба ж усе життя не ілюзія? Заздрощі мене беруть...

Хай наші спільні муки падуть прокльоном на старий світ, який ще досі тоне в морі крові й нікчемності.

І судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю — у країну божевілля і смерті.