Ліндсі К. Гібсон

Якщо ви інтерналізатор, пам’ятайте: ви схильні вважати, що зможете вирішити будь-яку проблему, зокрема поліпшити поведінку інших, якщо докладете більше зусиль. Усвідомлення того, що це неправда, полегшить вам життя. Як правило, поки інтерналізатори докладають максимум зусиль, екстерналізатори цим користуються. Зрозумійте, що ваша цінність не залежить від того, скільки ви віддаєте у стосунках, і встановлювати обмеження для людей, які продовжують брати, — це не егоїзм. Ваше завдання — піклуватися про себе, незалежно від того, що, на думку оточення, ви повинні для них робити.
Звертайте увагу на те, як ви почуваєтеся поруч з іншими людьми — якщо відчуваєте виснаження, це означає, що ви віддаєте їм забагато. Навіть у незначних взаємодіях ви можете контролювати, скільки ви готові дати, не виснажуючись у спробах задовольнити потреби інших.

Те, що вас виховували емоційно незрілі батьки, могло стати причиною вашого почуття безпорадності і в дитинстві, і в дорослому віці. Через брак батьківської емоційної уваги здається, що ваші бажання не мають значення. Можливо, ви навіть вважаєте, що вам залишається тільки чекати, поки хтось дасть вам те, що вам потрібно.
Важливо усвідомити, що дитячий досвід повної безпорадності може травмувати. Коли в дорослому віці такі люди знову стикаються із цим переживанням, це може спричинити у них відчуття краху й призвести до таких думок: «Я нічого не можу зробити, і ніхто мені не допоможе». У дитинстві чутливих інтерналізаторів могло настільки вразити це почуття, що вони й далі вважають себе жертвами, які не можуть нічого контролювати і перебувають під владою могутніх людей, які відмовляються давати їм те, що їм вкрай потрібно.

дати іншій людині достатньо інформації, на яку вона буде спиратися, усвідомлюючи почуття до вас, ви маєте виражати своє справжнє «я».