Пантелеймон Куліш

Сомко був воїн уро­ди, возраста і красоти зіло дивної» (пишуть у літопи­сах); був ви­сокий, огрядний собі пан, кругловидий, руся­вий; го­ло­ва в кучерях, як у золотому вінку; очі ясні, веселі, як зо­рі; і вже чи ступить, чи заговорить, то справді по-геть­ман­сь­ки

У нас окаянний Тетеря торгується з ляхами за християнські душі, у вас десять гетьманів хапає­ться за булаву, а що Вкраїна розідрана надвоє, про те усім ба­йдуже!

Чи га­разд, чи не гаразд, а з москалем нам треба укупі жити. Се вже так, батьку!
- Ой, синку! - каже Шрам. - Рознюхали ми тепер добре бо­яр да воєвод московських!
- Се, батьку, як до чоловіка! А москаль нам рідніший од ля­ха, і не слід нам од його одриватись.
- Бог його знає! - каже здихнувши Шрам. - Може, воно так бу­де й лучче.
- Уже ж пак не гiрше, батьку! Бо тут усi слухають одного, а там, що пан, то й король, i всяке ледащо норовить, як би козака в грязь затоптати.
- Не дiждуть вони сього, невірнії душі! - каже Шрам, ухо­пи­в­шись за уса.
- Отже, щоб не дождали, батьку, так треба нам з мос­ка­лем за руки держатись. Се ж усе одна Русь, боже мій ми­лий! Коли в нас заведеться добро, то й москалю буде луч­че.