Сара Дж. Маас

— Колись давно я мріяв почути ці слова, — тихо промовив він. — Коли вважав, що від тебе я не дочекаюся їх ніколи.

— Я закохався в тебе, задавако, тому що ти була однією з нас, тому що мене не боялася й здобула свою ефектну перемогу, кинувши, немов спис, шматок кістки в Амаранту. Я тоді відчув дух Кассіана поряд зі мною й міг би заприсягтися, що чув, як він сказав: «Якщо ти не одружишся з нею, тупий дурню, це зроблю я».

Хай кожен мій змах непоборний і сильний,

Та вбиваю тихцем я, повільно…

Кохання… Кохання як бальзам. І кохання — отрута.

Якщо ви маєте намір за щось битися, то час настав. Настав час захистити тих, про кого ви забули. Дайте їм знати, бодай раз, що їх не забули. Бодай один раз.

— Усі ми зламані. Усі на свій лад і в місцях, які ніхто не може бачити.

Ані на мить не засмучуйся тим, що дає тобі радість.

— Я ось про що подумав. Якщо мені захочеться помучити тебе, коли ти з’явишся у мене при Дворі, то кращих мук для тебе я не зможу вигадати, як змусити тебе вчитися читати.

Я кохаю тебе, — сказала я і встромила кинджал йому в груди.

— Ходімо додому, — сказала я й узяла Темліна за руку.