– Ех, – розпочав він, – мав би я перо, як у Бальзака. Як би я описав цю сцену!
– Таки правда, – зауважив Пуаро.
– Ви теж так думаєте? Такого ще не було. Це надає якогось певного романтизму, друже. Погляньте – скільки людей, усі різних класів, національностей, віку. Три дні ці люди, незнайомці, перебувають разом. Вони сплять та харчуються під одним дахом, нікуди не можуть піти від інших. А коли три дні минуть, вони вирушать своїми дорогами, напевне, забувши про існування решти пасажирів.
– А якщо трапиться нещасний випадок? – запитав Пуаро.
– Ні, друже, не кажіть такого.