Федеріко Мочча

лише компроміс, оскільки вдома йому більше не дозволяли курити

Зупинився на автостраді потелефонувати їй. Одне капучино і — знову в дорогу, на мотоциклі, тиснучи на акселератор, поглинаючи кілометри. Спраглий її поцілунків, її обіймів, ще теплих від сну.

Барабанити пальцями по її вікну, чути шерех простирадла, її босі легкі кроки по підлозі. Бачити, як вона з’являється з-поза щойно піднятої віконниці. Як протирає очі у напівтемряві кімнати, гадаючи, що він — теж лише сон, гарніший і ніжніший за інші. І за мить уже бачити її усмішку — вона усвідомила, що це прекрасна реальність, набагато краща за випадковий сон.

Мотоцикли були потужними, їхні м’язи також. Полло, Луконе, Гак, Сицилієць, Кролик, Малюк та ще купа інших. Чудернацькі імена, складні історії. Можливо, вони не мали постійної роботи. Декотрі не надто заможні, але всі веселилися та дружили. І цього було досить. До того ж вони обожнювали сваритися, цього ніколи не бракувало. Там, на площі Ячіні, вони сиділи на своїх «Гарлі», на старих «350 Four» із чотирма каталізаторами або ж з класичним «чотири-в-одному», що ревів потужніше.