Надія Хаєцька

«Вона кохала його, а він завдав їй болю…»

Я боявся, що розмова перейде до маленьких сірих клітинок, але, дякувати Богу, обійшлося.

— Скорбота за людиною — це інше: її неможливо залишити в минулому. Але можливо забути потрясіння і жах, просто не дозволяй своїм думкам постійно на цьому зациклюватися.

Факти» — це те, що редактори і продюсери вирішили розмістити в газетах, на радіо або показати по телевізору. Без нас усім би було байдуже, що люди ріжуть один одного в Сирії, що в сенатора — коханка чи що в Арканзасі вчинили вбивство. Вони не знали, що все це відбувається. Джоне, люди ніколи не цікавляться реальністю, тільки історіями.

— Ну, дідько його бери, вмикай на повну потужність, — дозволяє тато, і я переміщую ручку на «3». Це найвищий, найхолодніший, найпрекрасніший рівень, а мати хихоче. Ми стоїмо, пороззявлявши роти, ніби спроможні його з’їсти.

Хто ж знав, що розбите серце так пече.

Відчуваю, як усередині мене щось надтріснуло. Я ніби випаровуюся. Божеволію.

Бо він не виродок тільки тому, що йому подобаються хлопці.

Вона тепер любить слухати про людей із космосу. Вподобала телепередачу «Мій любий марсіанин». Дістаю із сумки капелюшки з антенами, які виготовила минулого вечора з фольги, і закріплюю їх на наших головах. Один для неї, інший для мене. У них ми схожі на двійко божевільних.

Я рада, що вона мене так добре знає.