Узагальнюючи, як ми поводимося із заздрістю, коли вона приходить до нас, посилатимемося на класифікацію із трьох стратегій, яку запропонував психотерапевт Ігор Погодін.
1. Знецінити об’єкт
«Так це вона не сама заробила — це їй чоловік допоміг!», «Та кому потрібна ця посада, то тільки фікція. Він усе одно ні на що не впливає, сидить ото й папірці підписує», «Бач, картини вона малює! Хіба то картини!»
Сильна заздрість дуже часто стає фундаментом для таких висловлювань. Це захисний механізм за принципом «не дуже й хотілося». Стратегія знецінювання жодним чином не допомагає втілити власні мрії, тому критикувати тих, кому заздриш, можна роками. Якщо у вас є такі знайомі, то ви й самі помічали: із часом їхній текст майже не змінюється.
2. Знецінити себе
«Оце я невдаха! Люди вже другу машину купують, а я…», «Ніколи мені не стати керівником. Правду казала Марія Пилипівна: нічого з мене не вийде…»
У другому варіанті вся енергія заздрості спрямовується проти себе — людина засуджує себе сама, критикує, сумнівається у власних здібностях. Такий підхід теж нічого не змінює, хіба що настрій псує.
3. Здобути те, чого хочеться
Енергії заздрості зазвичай достатньо, щоб зрозуміти, яка ж моя потреба залишилася незадоволеною, а потім розробити хоча б приблизний план дій. Ось що цікаво: варто людині зрозуміти, що саме викликає заздрість і як можна це отримати в її життєвому контексті, почуття кудись зникає, — тепер увагу спрямовано на рух до мети.