Сьюзен Девід

Власне, одним із великих парадоксів людського досвіду є те, що ми не можемо змінити себе й наші обставини, не прийнявши того, що існує зараз. Прийняття — перед­умова зміни.

треба пам’ятати, що чиясь негативна оцінка рідко буває об’єктивною77 і що нема рації вважати цю критику істиною та, далебі, не слід її залучати до власної самооцінки.

Насправді негативність — нормальна. Це фундаментальний факт. Ми так влаштовані, аби іноді мати негативні відчуття. Просто така людська природа. Надмірність стресу через позитивну налаштованість — це результат того, що наша культура, образно кажучи, заліковує нормальні коливання наших емоцій, а суспільство часто дослівно заліковує невгамовних дітей і жінок з перепадами настроїв.

Співчуття до себе не робить вас ані слабкими, ані ледачими

У цьому середовищі, у якому нам доводиться ставитись до життя як до нескінченного тріатлону, співчуття до себе може трактуватися як брак амбіцій або, на відміну від людини поруч з вами, нехтування успіхом.

півчутливі до себе люди мають таку ж високу мету, як і самокритичні люди. Відмінність у тому, що перші не втрачають ґрунт під ногами, коли, як буває, не вдається досягти мети.

Ви не можете вибирати чи контролювати свої жадання

Наші сильні відчуття можуть бути вістунами, покликаними навчити нас розуміти себе й підказати важливі напрями в житті.

Виокремлення — це не героїчне демонстрування волі, а бажання подивитися в очі своїм мучителям та сказати: «Гаразд. Ви тут, і я тут. Поговорімо. Бо я достатньо сильний / сильна, щоб угамувати всі свої почуття й минуле, я можу прийняти всі ці складники мого існування без страху і не почуваючись пропащим».

Навчившись бачити й приймати своє «я» з усіма його недосконалостями, ми зможемо запам’ятати те, що спільне для всіх улюблених героїв і героїнь: вони далекі від досконалості. Досконалість — одновимірна, нереалістична, нудна. Тому всі улюблені герої мають вади або темний бік, і тому всі справді цікаві злодії мають у собі достатньо людськості, щоб частково ототожнюватися з ними.