bookmate game

Адам Міцкевич

  • Alona Ivashkohas quoted2 years ago
    Отож якогось дня на бричці парокінній

    В’їжджає в двір панич — і, повен нетерпіння,

    Прямує до дверей дедалі радісніш

    (А коні пущені смачний жують шпориш).
  • Alona Ivashkohas quoted2 years ago
    О краю мій, Литво![2] Ти на здоров'я схожа!

    Яка ти дорога, лиш той збагнути може,

    Хто втратив раз тебе. Як видиво живе,

    Тебе малюю я, бо туга серце рве.

    О Діво пресвята, що в Острій світиш Брамі,[3]

    І Новогрудок наш отінюєш, і в храмі

    У Ченстоховському проміння розлила!
  • Alona Ivashkohas quoted2 years ago
    Неси на пригорки, на луки оксамитні;

    Де води Німану плюскочуться блакитні,

    Де червоніє цвіт зелених конюшин,

    Де гречка ніби сніг, свиріпа як бурштин,

    Де хвилі срібляні високе котить жито,
  • Alona Ivashkohas quoted2 years ago
    Пшеничні колоски мов золотом налито,

    Де квітчана межа звивається, як пас,

    І груша на межі схиляється всякчас.
  • Alona Ivashkohas quoted2 years ago
    Велика чепурна виднілася стодола,

    І золотилися тяжкі скирти довкола —

    Набуток рільника з широкополих нив.

    Струнких копиць та кіп ти б навіть не злічив,

    Кругом розсипаних по полю, наче зорі.
  • Alona Ivashkohas quoted2 years ago
    Таке кохане все, знайоме до дрібниць,

    Хоч бачене давно. Панич у місті вчився,

    Науку довершив і вдома опинився.

    Уважно огляда, як сестер та братів,

    І стіни, і кутки, де хлопчиком ходив.
  • Alona Ivashkohas quoted2 years ago
    Та все поменшало і все не так блищить.

    От, наче давній друг, старий портрет висить:

    Костюшко[4] в краківській чемерці і при зброї,

    Із шаблею в руці та з поглядом героя.

    Таким він був, мабуть, коли заприсягав,

    Що все своє життя на той вівтар поклав,

    Де серце страдницьке великої вітчйзни, —

    І клявся, осяйний, розчулений та грізний,

    Що прожене мечем трьох збройних владарів

    Чи сам паде на меч.[
  • Alona Ivashkohas quoted2 years ago
    А з шафи дивляться по-дружньому дзигари,

    Знайомі з давніх літ. Він радісно підбіг,

    Немовби привітать хотівши любо їх,

    І за шнурок потяг, бажаючи почути

    Оту Домбровського мазурку, що забути

    Ніде б не міг поляк. Дзвенить вона, співа, —

    І спомин юності у серці виплива.

    По дому ходить гість, шукаючи кімнати,

    Де довелось йому рости та виростати…

    Найшов — і відступив здивовано панич:

    Там жінка мешкає, це безперечна річ!

    Та хто ж то? Дядько ж бо так досі й не женився,

    А тітці Петербург давно вже полюбився!

    То, може, ключниця? Одначе — фортеп’ян,

    І ноти, і книжки, і золотий туман

    Якогось милого, затишного безладдя…

    Ні! Ручка молода в цій поралась шухляді!

    Біленька сукня он, готова до вбрання

    І кинута чомусь недбало, навмання;

    Он пишно на вікні, лілові та багряні,

    В вазонах розцвіли левкої та герані.
  • b8505348358has quoted2 years ago
    Народи і царі, державці і держави».
  • b4918179078has quoted2 years ago
    Ні! Гречність — то складна і нелегка наука!
fb2epub
Drag & drop your files (not more than 5 at once)