Марія Матіос

Так що тішитися треба, поки живий

Слова можуть робити шкоду.

Даруся дуже добре дотепер пам'ятає, як тато згодом пояснював їй, що не кожна людина є такою, як про неї кажуть позаочі.

Люди втікають від туги, яка заходить зашпорами в душу, як тільки очі вихоплюють хрест.

душа її також згортається равликом від страху

Якщо не буде його голосу - не стане і її. Без голосу нащо їй жити?

Даруся твердо знала, що сказала лише одне слово: «Тату…»

Хтозна… може, у дримбі жінки і справді пізнавали себе: до часу байдужих і лінивих, аж поки не візьмеш їх у руки, а вже як візьмеш - то почуєш такі соковиті переливи і тонкі зойки, що зайдеться тобі серце і плачем, і співом одночасно, і не зрозумієш, де ніч, а де сонце, бо лише жіноче тіло так розкішно здригається від ласки, як тіло дримби від пальців…

дрижить в його губах дримба, як дівка перед гріхом

Ні одна жінка не була така добра до мене… ні одна, а я щось життя видів… а ви всі кажете, що вона нерозумна.