Авторський коллектив

Двадцять дев’ятого квітня 1918 р.

від відновлення приватної власності та свободи підприємництва до соціального захисту трудящих:

«Гетьман не думає стати самодержцем. Назва “Гетьман” — це втілення в історичній національно-українській формі ідеї незалежної та вільної України. Стоячи на чолі українського уряду, гетьман тим самим відновлює і закріплює в народній свідомості думку про невід’ємні народні і козацькі вольності». Як зазначав сам Скоропадський у своїх «Спогадах», спочатку він «не думав про відновлення на Україні гетьманства, а тільки про дуже коротку диктатуру на час, поки вдасться сформувати іншу більш помірковану владу», але дуже скоро ці невиразні думки набули чітких і, додамо, цілком сучасних обрисів: «...Створити здатний до державної роботі сильний уряд; створити армію і адміністративний апарат, яких в той час фактично не існувало, і за їх допомогою створити порядок, який спирається на необхідність провести необхідні політичні і соціальні реформи». Політичну реформу Скоропадський уявляв не як «диктатура вищого класу, не диктатура пролетаріату, а рівномірна участь всіх класів суспільства в політичному житті краю».

Другої світової війни найближчим аналогом Гетьманату Скоропадського була влада маршала Петена в окупованій німцями Франції.

антиукраїнця»-Скоропадського в українську справу? По-перше, це, звичайно, спроба налагодити роботу державних інститутів, чиновницького апарату та право­охоронних структур, що було вже більш кваліфікованою спробою державного будівництва порівняно з попереднім періодом. По-друге, розгортання міжнародних контактів України (визнання суверенітету Української Держави багатьма країнами) і перше переведення зв’язків із Росією у форму офіційних міждержавних відносин. По-третє, заходи щодо українізації освіти й поширення української мови як державної. Серед кроків на підтримку національної культури і науки можна назвати створення нових університетів та інститутів (Київський державний український університет, Кам’янець-Подільський державний український університет, Катеринославський університет, Одеський політехнічний інститут, Київський архітектурний, Київський клінічний, Одеський сільськогосподарський та ін.), мережі культурних (Державний народний театр, Молодіжний драматичний театр, Перша народна опера, Перший український національний хор, Державний симфонічний оркестр ім. Лисенка та ін.) і наукових (Українська Академія наук, Національна бібліотека та ін.) установ.
З огляду на такі дії Скоропадського, навряд чи можна довести будь-який конфліктний характер його відносин з українською культурою і мовою. Конфлікт мав місце у відносинах із певними національними політичними та соціальними силами. Правда, у такому разі складно остаточно визначити, яка ж сторона в конфлікті українських «лівих» та українських і неукраїнських «правих» мала більший націє­твірний потенціал, оскільки форма й декларації далеко не завжди відповідали реальним справам.