Франс де Вааль

нещодавнє нейробіологічне відкриття маленької ділянки мозку, відомої як скронево-тім’яний вузол (СТВ). Ця ділянка збирає інформацію з багатьох відчуттів (візуальних, тактильних і вестибулярних), щоб будувати єдиний образ нашого тіла та уявлення про його місце в навколишньому середовищі. За нормальних обставин цей образ добре узгоджується з усіма відчуттями, тож ми чітко розуміємо, хто ми та де ми. Проте якщо пошкодити або подразнити СТВ електродами, то цей образ порушується. Науковці можуть навмисно створити в людей відчуття, що ті літають над своїм тілом або дивляться на нього, чи створити в них відчуття, ніби поруч із ними сидить їхня копія, схожа на тінь

юдейсько-християнська традиція розвивалася в умовах, у яких люди мало знали про інших приматів або не знали про них взагалі. Кочовикам пустель було відомо лише про антилоп, змій, верблюдів, кіз тощо. Тож не дивно, що вони бачили величезний розрив між людиною та тваринним світом і вважали, що душа є лише в нас. Їхні нащадки були шоковані до глибин своєї віри, коли в 1835 році в Лондонському зоопарку показали публіці перших живих людиноподібних мавп. Відвідувачі відчували себе скривдженими та не приховували від­рази. Королева Вікторія назвала мавп «болісно та неприпустимо схожими на людину»

Нещодавнє оприлюднення геному бонобо свідчить, що ми, люди, маємо спільні гени з бонобо, яких немає в шимпанзе, та, навпаки, маємо спільні гени з шимпанзе, які відсутні в бонобо23. Хоча більш детальні порівняння наших ДНК ще попереду, вже зрозуміло, що аргумент, ніби до еволюції людини причетні лише шимпанзе, втратив свою основу. Бонобо мають такі самі права. Наш вид є мозаїчно подібний до обох мавп, або, як я вже казав вище, ми «біполярні мавпи». Коли нам добре, то ми такі милі, як бонобо, коли ж нам важко, то ми деспотичні та жорстокі, як шимпанзе.