Iван Карпенко-Карий

Тут думок, як пiску в морi, а ти з чортзна- чим причепилась

Поки був чоловіком — і не вередував, а паном зробили — чорт тепер на нього й потрапе.

Мартин. Може, ти й корова; а мій прапрадід…

Гервасій. Був, стражник? Чув! А мій був підкоморий!

Мартин. Твій під коморою тілько сидів, то інша жеч…

Гервасій. А твій стеріг тієї самої, комори, де мій сидів?

Мартин. Палазю! Дворянин — одно, хлоп — друге!.. Може, ти цього не розумієш, то тобі ясніше скажу: сметана — одно, а кисле молоко — друге! О! Розумієш?

Палажка. Одно розумію, що ти стерявся розумом.

Мартин. О господи, о господи! Нащо ти мене довів до того, що я одружився з простою мужичкою! Нічого не тя-ме — як до пенька балакаєш. I казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтянці. Ні, таки погнався за чорними бровами! От і дожив: брови злиняли, а гонору як не було; так і нема!

Палажка. Божевільний! Єй-богу, божевільний! Ти б дроку напився

Треба десь такого служку достать, що при горницях був, бо Омелько старий для послуги, нічого не тяме

Сядь, доню, за п'яльцями якось пристойніше сидіть… так, ніби за роботою.

Iди, іди, душко! Та розпитай гарненько про всі звичаї і порядки дворянські

Потухне послідня іскра від бумаг, потухне моє життя… Умру на ваших очах, побачите!

Стривай, стривай! Дай я ще надивлюся на них!.. Хоч герб оставить на пам'ять онукам, і грамоту прапрапрадіда, і атестат…

Чи душу йому, луципірові, треба, то нехай би брав, бо без душі, мабуть, легше, як без грошей.