Крістофер Макдуґал

Коли на шляху траплялося каміння чи бите скло, Тед швиденько натягував на ноги гумові «рукавички» Vibram Five Fingers і мчав далі.

Не те щоб йому не сподобалася ідея покладатися не на потужні амортизовані підошви й регулятори руху, а на природну силу ступень — зовсім ні. Тоні й сам якось пробіг Бостонський марафон у рокпортівських туфлях, щоб довести: все, що потрібно для комфортного бігу — це зручне і якісно пошите взуття, а не всілякі там найківські «шокси» з регуляторами пронації і гелевими підп’ятками. Та рокпортівські туфлі хоча б мали супінатори й пружні підошви, тоді як «файв фінґерси» були просто шматком гуми на липучках!

Босий Тед, звісно, мав рацію.

Хоч вони з Конем і сперечалися, та в одному були переконані на всі сто: бігові кросівки — це найбільша руйнівна сила, якої зазнають наші ноги. Тед був таким собі Нілом Армстронгом бігу на наддовгі дистанції двадцять першого століття, першокласним льотчиком-випробовувачем, чиї маленькі кроки могли стати величезним стрибком для всього людства. Якщо вам здасться, що я надто перебільшую важливість досягнень Босого Теда, поміркуйте над словами Деніела Лібермана, гарвардського професора біологічної антропології: «Причиною багатьох травм стоп і колін, які нині отруюють життя людей, є біг у взутті, яке ослаблює стопи, а також спричиняє надмірну пронацію і проблеми з колінами.

До 1972 року, коли компанія Nike створила сучасні спортивні кросівки, люди бігали у взутті на тонкій підошві, мали міцні стопи і значно рідше травмували коліна».

Ліберману це було чудово відомо, і він знав про що говорить. Він стверджував, що якби не існувало бігових кросівок, більше людей займалося б бігом. А якби більше людей займалося бігом, то менше вмирали б від дегенеративних серцевих хвороб, раптової зупинки серця, артеріальної гіпертензії, закупорки артерій, цукрового діабету й більшості інших смертельних хвороб Західного світу.

Твердження Лібермана звалювало на плечі Nike величезний тягар... Та найцікавіше те, що Nike давно вже знав про свою провину.

У квітні 2001 року два представники компанії Nike спостерігали за тренуванням легкоатлетичної команди Стенфордського університету. Їм потрібно було опитати спонсорованих спортсменів про те, яким саме моделям кросівок вони віддають перевагу. Щоправда, зробити це було не так-то просто — складалося враження, що всі стенфордські бігуни воліють тренуватися... босоніж.

— Віне, а чого це всі ганяють босяка? — запитали вони Віна Ланану, головного тренера команди. — Ми що, надіслали вам замало кросівок?

— Доказів у мене нема, — відповів тренер Ланана, — та я переконаний: коли мої хлопці тренуються босоніж, вони швидше бігають і рідше травмуються.

Бігають швидше, а травмуються рідше? Якби це сказав хтось інший, найківці чемно б угукнули і забули, але ідеї Ланани вони сприймали серйозно... і то дуже. Як і Джо Віджила, Віна Ланану рідко згадували, не вживши слово «пророк» або «інноватор».

шокував той факт, що індустрія з фінансовим обігом у двадцять мільярдів доларів тримається на самих лише порожніх обіцянках і самообмані, що він навіть кинув виклик гігантам взуттєвої промисловості.

Оце так! Удвічі сильніший біль за вдвічі більшу ціну.

Nike заснував Філ Найт — бігун з Університету Орегону, який міг продати будь-що будь-кому, і Біл Бауерман — тренер із того ж Університету, який думав, що знає абсолютно все. Поки ці два чоловіки не зустрілися, в світі не існувало ні сучасних бігових кросівок, ні більшості теперішніх травм від бігу.

присвятив Стенфорду десять років. За цей час його підопічні виграли п’ять командних чемпіонатів Національної студентської спортивної асоціації і завоювали двадцять два індивідуальні титули, а сам Ланана отримав звання «Тренер року з кросу». Він уже відправив на Олімпійські ігри трьох бігунів і тепер готував нових у спонсорованій Nike «Фарм-тім» — такому собі клубі для кращих із кращих випускників коледжу. Що вже й казати, найківці дещо засмутилися, дізнавшись, що, на думку Ланани, найкращі найківські кросівки гірше, ніж їхня відсутність.

«Ми постійно збільшуємо підтримку, яку надають стопам черевики, цим самим не даючи їм зайняти своє природне положення, — запевняв Ланана. Саме тому він завжди наполягав, щоб частину тренувань на внутрішньому полі треку його бігуни проводили босоніж. — Взуттєвій компанії, звісно, не може сподобатися те, що спонсорована нею команда не використовує її продукцію, але ж люди обходилися без взуття тисячі років. Я гадаю, нашпиговуючи кросівки усіма тими корегувальними штуковинами, ви трохи перегинаєте палицю. Ви намагаєтеся вдосконалити те, що не потребує вдосконалення. На мою думку, зміцнюючи стопи ходою і бігом босоніж, можна зменшити ризик пошкоджень ахіллових сухожиль і колін, а також запобігти виникненню підошовного фасциїту40».