Крістофер Макдуґал

Тед з головою занурився в багаторічні архіви Босого Кена Боба. Він з’ясував, що Леонардо да Вінчі вважав людську стопу, з її дивовижною «системою підресорювання», складеною з однієї четвертої всіх кісток тіла людини, «шедевром інженерії і витвором мистецтва». Дізнався про Абебе Бікілу, ефіопського марафонця, який у 1960 році босоніж пробіг олімпійський марафон вимощеними бруківкою вулицями Рима і став переможцем, і про лікаря Чарлі Робінса, пророка серед медичних невігласів, який завжди ганяв босяка і запевняв, що зовсім не біг шкодить людському тілу, а бігові кросівки.

Та найбільше Теда вразив «Маніфест голих ніг» Босого Кена Боба. У Теда аж мороз пішов по шкірі — здавалося, це одкровення написане спеціально для нього. «Багатьох із вас, мабуть, мучать хронічні травми, пов’язані з бігом, — починає Босий Кен Боб. — Взуття блокує біль, а не ударні навантаження! Біль учить нас бігати правильно і комфортно! Ваша манера бігу зміниться, щойно ви позбудетеся кросівок».

Воно й не дивно, що стопи такі чутливі, — міркував Тед, — це ж бо саморегулюючі механізми. Нап’ясти на ноги кросівки з амортизацією — все одно що вимкнути в будинку пожежну сигналізацію».

Під час першого забігу босоніж (між іншим, аж на вісім кілометрів) Тед відчув... та нічого він не відчув. Нічогісінько. Він збільшив час до години. Потім до двох. За кілька місяців Тед перетворився з горе-бігуна, якого мучив біль і страх, на настільки прудкого босого марафонця, що йому вдалося підкорити вершину, недосяжну для дев’яноста дев’яти відсотків

Коли на шляху траплялося каміння чи бите скло, Тед швиденько натягував на ноги гумові «рукавички» Vibram Five Fingers і мчав далі.

Не те щоб йому не сподобалася ідея покладатися не на потужні амортизовані підошви й регулятори руху, а на природну силу ступень — зовсім ні. Тоні й сам якось пробіг Бостонський марафон у рокпортівських туфлях, щоб довести: все, що потрібно для комфортного бігу — це зручне і якісно пошите взуття, а не всілякі там найківські «шокси» з регуляторами пронації і гелевими підп’ятками. Та рокпортівські туфлі хоча б мали супінатори й пружні підошви, тоді як «файв фінґерси» були просто шматком гуми на липучках!

До 1972 року, коли компанія Nike створила сучасні спортивні кросівки, люди бігали у взутті на тонкій підошві, мали міцні стопи і значно рідше травмували коліна».

шокував той факт, що індустрія з фінансовим обігом у двадцять мільярдів доларів тримається на самих лише порожніх обіцянках і самообмані, що він навіть кинув виклик гігантам взуттєвої промисловості.

Оце так! Удвічі сильніший біль за вдвічі більшу ціну.

Nike заснував Філ Найт — бігун з Університету Орегону, який міг продати будь-що будь-кому, і Біл Бауерман — тренер із того ж Університету, який думав, що знає абсолютно все. Поки ці два чоловіки не зустрілися, в світі не існувало ні сучасних бігових кросівок, ні більшості теперішніх травм від бігу.

Босий Тед, звісно, мав рацію.

Хоч вони з Конем і сперечалися, та в одному були переконані на всі сто: бігові кросівки — це найбільша руйнівна сила, якої зазнають наші ноги. Тед був таким собі Нілом Армстронгом бігу на наддовгі дистанції двадцять першого століття, першокласним льотчиком-випробовувачем, чиї маленькі кроки могли стати величезним стрибком для всього людства. Якщо вам здасться, що я надто перебільшую важливість досягнень Босого Теда, поміркуйте над словами Деніела Лібермана, гарвардського професора біологічної антропології: «Причиною багатьох травм стоп і колін, які нині отруюють життя людей, є біг у взутті, яке ослаблює стопи, а також спричиняє надмірну пронацію і проблеми з колінами.