останні роки Віджил переконався, що наступний прорив у поліпшенні людської витривалості забезпечить саме той параметр, за вивчення якого він боявся братися, — характер. Не той «характер», про який постійно патякають інші тренери, — Віджил мав на увазі не «витримку», «жагу перемоги» чи «силу бойового духу», а дещо геть протилежне. Віджил не асоціював характер із твердістю. Для нього вирішальними були милосердя, доброта і любов.
Так-так, любов.
Віджил знав, що говорить, як божевільний хіпі, і радо й далі застосовував би перевірені роками періодизовані таблиці тренувань, працював би над конкретними критеріями, які піддаються кількісному визначенню, як-от максимальне споживання кисню. Але, присвятивши п’ятдесят років дослідженню зв’язків між фізіологією і результативністю, Віджил дійшов невтішного висновку, що відповіді на всі легкі запитання уже знайдено — тепер він дізнавався дедалі більше про,