Наталія Матолінець

нарешті усвідомила небезпеку дивитися комусь в очі: якщо

Дівчина піймала себе на думці, що не хоче відводити погляду в рідкісний момент щирості вищого. Регочеться, як захмелілий охоронець у ніч Нуелле, як простісінька людина з плоті і крові. Он і плечі ходять дрижаками від тамованого реготу.

— Після цілительського чаротворення, яке не мій профіль, добряче не вистачає кількох хвилин тиші і свіжого повітря... Та підозрюю, я щойно порушив дуже важливий кодекс, — пирхнув маестр і міцно стиснув долоню Канре, так що жар пройшов крізь дві пари рукавичок. — Моя біда. Вважай це вибаченням.

І тут Жаррак Прест схилився й поцілував її руку, наче крізь призму захмеління служка на коротку мить стала йому рівною

Але темрява сховала її усмішку: наївний цей маестр, якщо вважає, що слугу можна злякати розбитим лицем.

Але темрява сховала її усмішку: наївний цей маестр, якщо вважає, що слугу можна злякати розбитим лицем

Одразу ж, коли великий маестр приїде з переговорів, я переберуся в його дім.

— То це ти про старшого Преста?

— А чого ти так усміхаєшся?

— Прийшла на місце сестри, — відповіла Канре, несподівано легко оголюючи прірву. Слова полилися, ніби вона хотіла позбутися їх, виговорити раз і назавжди, висловити в лице вищому, котрий слухав її, на відміну від інших:

Обтрусивши пальці від крижаної води, Жаррак узяв пошту й побачив на ній своє ім’я, виведене рукою Канре. Не зміг стримати усмішку

поглянь! — тобі простягли руку допомоги, а ти відкидаєш її, мовби вища за це. Мовби смерть нічого не важить. Коли це ти стала такою гордою?

Канре мала відповідь, але не озвучила її

— Маестра скасувала свій сміховинний вирок? — спитав юнак, щойно вона виринула з-за дверей.

— Так, а звідки ти...

— Гос-споди, Канре! — Жаррак обхопив її за талію, зняв із верхньої сходинки і мовби намірився задушити обіймами. — Оце ти нині змусила мене хвилюватись!

— Він опустив руку в кишеню й дістав браслет. — Повертаю. І будь ласка, бережи себе...