Анна Франк

Мене звати Генріх Шеппель».

«Де поранений?»

«Під Сталінградом».

«Які поранення?»

«Відморожені обидві ноги й ліва рука поламана».

Тато походжає в обтріпаних штанях, краватка у нього зовсім протерлася. Мамин пояс з гумками від старості майже розсипався, а Марго носить ліфчик, замалий для неї на два номери. У мами й Марго цілу зиму було на двох три сорочки, а я зі своїх геть виросла — вони мені тепер до пупа. Поки це ще можна терпіти, та я з жахом думаю: як же ми, зносивши все, що в нас було, — від моїх підошов до татового пензля для гоління, — зможемо стати такими ж, як колись?

«Думайте, скільки лиха у світі й будьте вдячні, що вам не доводиться зазнавати його».