Н. Бхіндер

є чотири факти, якими найбільше цікавиться психотерапія: неминучість смерті для кожного з нас і для тих, кого ми любимо; свобода зробити наше життя таким, як ми хочемо; наша унікальність і, нарешті, нерозуміння сенсу життя.

самоаналіз породжує тривогу. Об’єднання (синтез), навпаки, усуває тривогу в крайніх її проявах, і самоаналіз уже не потрібен. Людина, яка закохалася і переживає щасливий період єднання, не схильна до саморефлексії, тому що її самотнє, охоплене сумнівами я (яке супроводжується страхом ізоляції) стає уже ми. Таким чином, людина позбувається тривоги, але й втрачає сама себе.

Кохання радше є способом існування, самовіддачею, а не впаданням за кимось, вчинками, не обмеженими однією особою.

Сенс життя випливає з діяльності, яка має значення: чим більш помірковано ми проживаємо життя, тим менша вірогідність, що ми зрозуміємо його сенс. Раціональних запитань про сенс життя завжди значно більше, ніж відповідей на них. Під час терапії, як і в житті, сенс — це лише похідний продукт діяльності, і психотерапевт має скерувати всі зусилля пацієнта на пошук правильних відповідей. Варто знати, що діяльність не забезпечує раціональні відповіді на запитання про сенс життя — вона робить ці запитання безглуздими.

Можливо, тому, що кохання й психотерапія — це абсолютно несумісні речі.

невивчене життя не варте того, щоб бути прожитим.

марнувала наш дорогоцінний час, витрачаючи його на передмови до передмов

хотів задовольнити свої інтелектуальні потреби та прагнув довести справу до кінця

Керуючись своєю зарозумілістю та цікавістю, я проігнорував те, що Тельма — пацієнтка з двадцятирічним стажем — була поганим кандидатом для психотерапії, і я допустив прояву її болісних внутрішніх конфліктів, що не дуже схоже було на мій успіх як лікаря. Я позбавив її захисних реакцій і не збудував нічого на їхньому місці

страх перед смертю завжди більший у того, хто відчуває, що не живе повним життям