Ніка Нікалео

Ніхто, дитино моя, не може вибирати, ким народитися: євреєм, українцем, поляком чи циганом. Ми всі народжуємось людьми і всі хочемо мати свій дім, свою землю та свою віру.

Зрештою, ніщо справжнє не вмирає повністю, не гине назавжди, лише заганяється вглиб, затаюється до пори до часу, визріває, тоді передається дітям і врешті стає зерном, яке проростає тоді, коли жити в несвободі стає геть кепсько.

Вас уже не було.

ійна тільки показує людей такими, якими вони є насправді, коли лоск сходить з них, як тала вода, коли нема вже причин прикидатися і невигідно грати ролі, їм непритаманні?

Не‍­мо‍­жли‍­во змі‍­ни‍­ти своє життя, а са‍­мо‍­му за‍­ли‍­ши‍­тись ко‍­ли‍­шнім.

Думала, що подорожі — то рай. Але ні. Рай — це коли рідні тобі люди поруч.

Кажуть, що споріднені душею люди довго один одного не чекають

Війна щастя не приносить, але багатьом постатям виковує долі.

Моменти стають спогадами. Миттєвості — посмішками на світлинах, теплими історіями, які зігрівають серце.

Не хвилюйся даремно. У кожного своє, навіть у дітей. І ти не зможеш обійняти й ощасливити весь світ. Це — гординя.
— Чому гординя? — схлипує Віка.
— Бо вважаєш, що можеш усім допомогти, однак кожен має свою долю і свій набір попередніх вчинків, які впливають на майбутнє. А ти претендуєш на роль Бога, який може все змінити. Забудь і допомагай, чим можеш і як можеш тому, хто на це заслуговує. А не можеш — заспокойся, хтось інший це зробить, кому належить цим займатися.